Прощавай! Напевне такая моя доля!
Усе! Досить! Досить! Напевне вже час
Примиритись із тим, що це Божа воля...
Що ніколи на світі не буде нас...
Надія вмирала уже й воскресала,
У ліжко вкладала й будила вночі.
Вона наче в клітці. Їй місця тут мало!
Тепер може вийде? Я ж маю ключі!
І ось випускаю цю вогняну птаху...
Жену через силу в останній політ,
Але та вертає одним твоїм змахом!
І я крізь прощання кажу знов: "Привіт..."
Усе! Я прощатись не можу з тобою!
Надія палає! Це ад мій і рай,
І щастя найбільше, що сталось зі мною...
Ну от як я тобі скажу прощавай?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860563
Рубрика: Лірика
дата надходження 07.01.2020
автор: Сова