Все, про що думаю, те й мені сниться...
Вже не зелена у полі пшениця.
Вже не пахучі ромашкові луки
Й нестерпний біль невинної розлуки.
Все, що приснилося, те й у зіницях...
Рідне щось бачу у небі, в зірницях.
Небо лякає й приваблює блиском
І будить птах чи криком, а чи писком.
То, очевидно, пригрілися сови...
Як не на зле, то хай будуть здорові!
Що ж, хай приходять "небесні" на ку́тю:
Макітра й ложка завше на поку́тті.
Все, у що віриться, те і чекає...
Хтось нас, як може, від бід прикриває.
Може, то Бог відкриває нам очі,
Чи хтось з батьків навіщує пророче?
Доки живеш і допоки ще спиться,
Звісно, що те, що бентежить, насниться.
Щоб не кричали у головах сови,
Надпиймо з чаші віри й любові.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860392
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2020
автор: Галина Яцків