Я один виходжу на дорогу,
Крізь туман кремнистий шлях блистить.
Тиха ніч. Все молиться до Бога
І зоря з зорею гомонить*.
Мерехтять вгорі далекі зі́рки,
У блакитнім сяйві спить земля...
Що ж мені так сумно і так гірко -
Жду чогось, про щось жалкую я?
Не чекаю від життя я долі,
І не жаль минулого мені,
Я шукаю спокою і волі,
Я б хотів забутись уві сні.
Та не тим холодним сном могили...
Так заснуть хотілося б мені,
Щоб життя дрімали в гру́дях сили
І здіймались груди уві сні.
Щоб і день, і ніч крізь сон глибокий
Про кохання чути було спів,
Наді мною щоб кремезний і високий
Темний дуб схилявся і шумів.
* Гомоніти - розмовляти тихо, приглушено. (https://www.slovnyk.ua)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860362
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2020
автор: Колосок Олександр