Не занадто землю сонце гріє,
Під ним ніяк не можна впріти.
Бджола прагне квітку стріти,
Наступний холод в тілах зріє.
Ліниво розкинувшись кіт мліє,
Золотаве листя скидують віти.
Ще мить цвітуть останні квіти,
Коли ранок холодом вже зоріє.
Тебе не бентежать з ночі роси,
Гарячого серця не остудити,
Долаєш у безтямі довгі кроси.
Зачинають довго ночі бродити,
Чіпають усе випадкові морози,
Калина солодкою почина бути.
(Сонет)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860342
Рубрика: Сонет, канцон, рондо
дата надходження 05.01.2020
автор: Володимир Кепич