[b][color="#d63003"]Сім тисяч років вітер не вщуха
Над посивілим українським Полем;
Просякло кров’ю, і слізьми, і болем…
Вже тисячу років війни громиха…
Ще пам’ятають кам’яні баби,
Тих скіфських вершників,
Суворих і безстрашних.
На поле се спускалися Боги,
Щоб народились кращі із найкращих.
Здається, зупинився біг століть.
Замкнулось коло, доленосне, Боже.
Дочки Перуна і Сини Сворожі,
У темну ніч, стоять тут, на сторожі,
Щоб Поле українське захистить…
Ще ми п’ємо цілющу із Дніпра,
На повни груди дихаємо вільно,
І пам'ять предків в серці не вмира…
Любов до України ще жива,
Така цілюща, і така всесильна…[/color]
[/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860330
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.01.2020
автор: CONSTANTINOPOLIS