Я інколи, вже й сам себе питаю,
А може це і є ота любов,
Якоі інші у житті не знають,
Не знають як нуртує в жилах кров.
Коли почуєш голос і вже свято,
Для спраглоі, замерзлоі душі,
Почувши ж голос, ти стаєш крилатим,
І родяться нові пісні й вірші.
І хоч давно вже посивіли скроні,
Та серцю все ще хочеться весни,
Зігріть теплом коханоі долоні,
І запросить іі у своі сни.
Й полинуть у вишневі заметілі,
З піснями солов"іними в саду,
І пригорнуть до серденька несміло,
Від почуттів щасливу й молоду.
І пить із вуст п"янкий нектар любові,
Від ніжності у почуттях п"яніть,
Ловить чарівне кожне іі слово,
І ніжний погляд на собі ловить.
Я інколи вже й сам себе питаю,
А може це і є ота любов,
Про яку кажуть що іі немає,
А в нас в серцях, вона розквітла знов.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860249
Рубрика: Лірика
дата надходження 04.01.2020
автор: Амадей