Сніги зимові в візерунки
вдягають поле і садки.
А я думки свої малюнком
вплітаю в вірші між рядки.
Далеку відстань, аж від неба
долають крихітки пухкі.
Зимі доріжку кожну треба
вдягати в килими хрусткі.
Я білий рій ловлю в долоні,
любуюсь витвором зими…
Серед краси її в полоні,
шукаю паросток весни…
А він живе у поцілунках,
що гріють сонячним теплом…
Палка любов його в лаштунках,
зимовим вкрилася крилом.
Ялина-панна з високості,
лише підморгує обом.
А з неба місяць любим гостям
шле сяйво вигнутим серпом…
На плечах шаль років із вітру,
що літо й осінь колисав…
Бере до рук Зима палітру,
вкриває в сяйво небеса…
Не в покарання,... в нагороду,
дарує люблячим серцям
На схилі літ кохання вроду,
і кришталевий Едем – храм.
Зима сніжинками писала
роману нові сторінки…
А хуртовина увінчала
чарівні спогади... думки.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860163
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2020
автор: Любов Таборовець