По зимі вже ходять ночі,
Дуже довгі й сіро - чорні...
Вже стомились мої очі,
І сни сняться не пророчі...
І не снилось, і не зналось,
Що одна в хаті останусь...
Розбрелися мої діти,
Куди ж сум мені подіти...
Роз"їхались в своїм квіті,-
Шукать долю в цьому світі...
Одна в хаті я лишилась,
А мені ж таке й не снилось...
І не снилось, і не зналось,
Життя ж мені усміхалось,-
І роботою, й сім"єю,
Та і вдачею моєю...
Все навколо мене квітло,-
Чоловік і любі діти,
Друзі вірні і сусіди,
Як же було не радіти...
Все пройшло, усе минуло
Ніби й сонце вже заснуло..
А тепер ці довгі ночі..
Сни тривожні, не пророчі...
Я щоночі, я щоночі,
Дочекатись ранку хочу...
Тоді йду тихенько з хати,-
Дітей, внуків виглядати...
По зимі вже бродять ночі,
Вже стомились мої очі,
І чекати, й виглядати,
Щоб приїхав хтось до хати...
P/S: Я їх звісно розумію,
Своїх справ в них вистача...
Та не можна забувати,
Що сумує їхня мати...
Вони часто мені дзвонять,
І триматись мене прсять...
Про тривоги мої знають,
Приїжджати обіцяють...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860157
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2020
автор: геометрія