Хмара зневіри затьмарює розум,
Хвиля надії збиває із ніг…
Де ж ти, моя непокірлива прозо,
Де ж ти, мій вірше, що кликав і зник?
Хочеш, тобою задихає мармур,
Хочеш, свій профіль на міді монет?
Марю тобою і силою марень
Я напишу тебе в дусі Моне…
Я оспіваю твій лик загадковий,
Погляд, якого не бачив ніхто.
Може, ти ним розгинаєш підкови,
Може, він м’якше за тінь пелюсток.
Може, слова мої надто відверті –
Все ж бо омана, дурман і туман,
Ти мені чуєшся в операх Верді,
В повістях Манна, романах Дюма…
Музо, моя найсміливіша мріє,
Мусиш прийняти ці скромні дари –
Музику неба, що зіркою мріє,
Муку мовчання між ритмів та рим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=860131
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.01.2020
автор: Мессір Лукас