Як дорого ми платимо за те,
Що аж занадто недалекоглядні,
Тож віддали й Луганську*, й Золоте,
А там же люди чесні є й порядні.
Їм Україна – не порожній звук,
А їхня майже сотню літ держава,
Залишені тепер вони для мук
Від тих, у котрих душі геть іржаві.
І важко буде вірить їм в добро,
Обдуреним своїми й сепарнею,
Виходить, зрадив сивий їх Дніпро,
Й буде життя колючою стернею.
Тепер же зрада більша за оцю,
Коли убивць**із суду відпустили…
Як же болить це матері й бійцю,
Адже це ті, котрі стріляли в спину!
2020-ий – свято з свят!
Вже й 19-ий до краю добігає.
А рани незагоєні болять,
Несправедливість по душі шмагає.
Ховає посмішку єхидну знов сепар,
І очі колють в серце патріоту.
Від сліз пекучих мати вже сліпа,
І глибшає зневага у народу
До тих, хто чорну дійсність нав’язав,
І стогону не чуючи народу,
Свободу вбивцям дати наказав,
Котрі не знають, що таке скорбота.
Чи мудрості нап’ємось хоч тепер,
Чи про такі приниження забудем
І підем тихо знов в СРСР
Й тайгу Сибіру пилками розбудим?!
29.12.2019.
*– Станиця Луганська.
** – 5 «беркутівців» звільнено для обміну полоненими 28.12.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859966
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.01.2020
автор: Ганна Верес