Дощі ніби сльози пронизують душу,
Минуле не змити ніяким дощам.
Хоч біль є від рани, та жити я мушу,
Минулого я ні за що не віддам.
Болить і болить… Часом болі нестерпні,
Найбільше болить моє серце вночі.
Бо біль табунами гарцює, як коні,
Душа промовляє: терпи і мовчи.
Напевно ніколи цей біль не затихне,
Припиниться дощ, що постійно в мені.
А спогади є і ніколи не зникнуть,
Той вечір єдиний, ще бачу у сні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859690
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.12.2019
автор: Віталій Назарук