Був я соняхом ще до Івана
та і досі ношу його бриль.
Як Ван-Гог не курю я кальяну,
а краду колоски як Василь.
У городі літа промайнули
і пригадую іноді я
мої винаходи у минулій
біографії багатія.
Ми ховали картоплю у ямі,
на печі берегли врожаї...
мене сонце катало на рамі,
поки соняхи зріли мої.
Пам'ятаю свою лісапету:
посере́дині руль – олівець,
соняшнина одна попереду
і позаду такий же кінець.
І ганяв я на ній по дорозі,
аж пилюка стояла стовпом,
обганяючи Олю на возі,
що махала мені батогом.
Не побіг я тоді у поети.
На фанері у небо літав,
інженерію не поміняв...
але Олі писав я сонети,
а таємні її силуети
у альбомі її малював.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859523
Рубрика: Балада
дата надходження 28.12.2019
автор: I.Teрен