Свіжий "урожай" з однієї дискусії:
-- А те що воюють, не має бути причиною ненависті. Не зрозуміло хто і з ким там воює. Чому в Росії вбитих бійців не привозять, а в Україні кожен день?.. Влада сидить і гроші рахує, а люди з недостатнім складом розуму гризуться.
--Я дуже кохаю свою країну,наші звичаі,культуру, та свій народ!!! Але і Росія,та росіяни для мене теж як рідні
--Для мене це не дуже важливо. Головне, щоб ми були, як i ранiше разом.
-- По большому счету - мы до сих пор едины.
-- Какая разница, кто старше, главное братья!..
Не стрималась.
Розходилась, написала гори слів
«ми --- один народ!»* зомбованим хористам,
буйнотрав’ю із неораних полів,
лицемірним чи наївним «пацифістам».
Потім голову затиснула між рук:
скільки слів подібних вимовлено всує!
Ними можна загатити і ріку,
та потік усе змиває і руйнує.
І надія із бідою пополам
у пінливих псевдоістинах зникають,
де – ні вірності забитим землякам,
ні ненависті за те, що їх вбивають.
О, свинцева неухильність течії!
Не зрівняються й надсаджені гармати
із могутністю інерції – її,
як не пружся, неможливо подолати.
І пливе народ затято крізь життя
в битім дзеркалі себе не упізнавши,
без державницького спільного чуття,
так сьогодні, як учора і як завше.
*Мається на увазі "один народ" із агресором.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859315
Рубрика: Лірика
дата надходження 26.12.2019
автор: Вікторія Т.