А ти й не знаєш наскільки вродлива.
Хочеться снігу, та лиється злива.
Ніжно дрімає закохана слива.
Порожні вулиці чекають на диво.
Вже кілька років.
Залишилась ще сотня кроків.
Чому я стою, чекаючи, доки
Сонце розвіє дурниці пророків?
Потоки із неба, холодні щоки.
До тебе ще зовсім трохи.
У вузол один заплелися дороги.
Глибоко дихай, не дивись під ноги.
Безбожні бог`и, не чекай допомоги.
І ось твої крила, і крихти тривоги...
Так високо вдвох, хоч літати без змоги...
17.12.19 ©Стася
(Максим Стаськів)
(Maksym Staskiv)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859242
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2019
автор: Моряк