Моє ще серце долю не збагнуло,
Б’ючись об груди, наче об граніт,
Бо все, що буде, є, і те, що було,
Загубиться у черзі многих літ.
Спалахують на сонці чорні плями,
Немов в душі несамовитий страх...
І я живу буденними думками,
Що краще буде лиш на небесах.
Земне тяжіння долею людською
Поклін душі до низу важче гне...
О, Боже правий, зглянься наді мною
Й помилуй грішного мене.
Моє ще серце долю не збагнуло,
Та знаю я, що час і мій прийде,
Бо все, що є, вважай, що це вже було,
А те, що буде – не залишиться ніде.
15.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859204
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.12.2019
автор: М. Севастьянов