Не сидиться і не спиться,
Ой літа, мої літа...
Чи то ніч на мене злиться,
Чи то сердиться зима...
Очі я свої стуляю,
І Богу молюся,
Та ніяк не засинаю,
Вже й на себе злюся...
За вікном я відчуваю,-
Негода буяє...
Та не снігом на нас сипле,
Дощами вмиває...
Вже давно дерева голі,
Дощ красу змиває...
І в природі,як і в долі
Смутку вистачає...
Ми не проти зарадити,
Дощі відтіснити...
Зимі снігу підсипати,
Та де ж його взяти?..
І вулиці спорожніли,
Й собаки поснули...
Коти їсти не схотіли,
Про мишей забули...
Заховалася за обрій,
Зима, ще й сміється,
Задоволена собою,
Та ще й задається...
Може варто написати
Нам на неї скаргу,
Щоб її там покарали
За невдалі жарти...
А можливо усе ж краще,
Зиму попросити,
Щоб вона дощі ці злющі
Припинила лити...
Щоб посипала сніжком,
Хоч до свят біленьким...
Привітала з Рожеством
Дорослих й маленьких...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=859115
Рубрика: Пейзажна лірика
дата надходження 24.12.2019
автор: геометрія