Метіль чимало снігу намела
і згорбилась під ним, наче каліка,
калина, що посаджена була
одним веселим добрим чоловіком.
І ледве-ледве видиме вгорі,
віконце світиться - комусь не спиться,
і тягнеться стежина до криниці,
раніш мені здавалось - до зорі.
І я, такий веселий молодий,
(а снігу стільки, що не страшно падать)
іще не знав, що є на світі біль
з такою назвою простою - "пам'ять"...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858926
Рубрика: Лірика
дата надходження 23.12.2019
автор: Колосок Олександр