Народи-хмари йшли у небуття,
по собі не залишивши нічого...
Під хутрами пісків – пересторога
й зотліле помережане шиття
утіленого задуму цілого
без дріб’язку деталей...
Вороття
немає їм, а нам -- ані повчань,
ні помаху руки з віків далеких,
лише уламки безіменних глеків,
на кістяку – зчорніла пектораль,
і відлетілі з клекотом лелеки
тих душ, що вже нікому їх не жаль.
Утім,
чи не усі ми, як один –
примітки під сліпучими рядками,
закладки між цупкими сторінками
з космічним кодом наслідків-причин?
Історія бурхливі грає гами
і кришку опускає на спочин.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858906
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.12.2019
автор: Вікторія Т.