Палають осики й калина,
Скидають червоні листки
І грузлої жовтої глини
Вкривають розмоклі куски.
Бреде, похилившись понуро,
Старий лісовик вдовж доріг, –
Подерта, пошарпана шкура,
Об дерево зламаний ріг.
Дорога в калюжах. Розмита
Дощем проливним колія.
Грязь жадібно смокче копита.
Повзе з шурхотінням змія.
Геть вимокла шерсть, до знемоги
Стомився старий, задубів;
І гострим, як скло, льодом ноги
З копитами повністю збив.
Спішить він на далі болотні, –
Мохи там чекають м’які,
А тут лиш осики скорботні
Та вільхи печальні гілки.
Максім Багдановіч
Старасць
Палаюць асіны, каліны,
Чырвоныя сыплюць лісты
І вязкай жаўцеючай гліны
Цяжолыя крыюць пласты.
Брыдзець, пахіліўшысь панура,
Лясун на раздоллі дарог.
Абшарпана старая скура,
Зламаўся аб дзерава рог.
Дарога ўся ў лужах. Размыта
Дажджом праліўным каляя.
Гразь чаўкаець жадна капыта,
Шуршыць, упаўзая, змяя.
Касматая шэрсць перамокла,
Стаміўся ён, стары, прадрог;
Лёд тонкі і востры, як сцёкла,
Капыта царапаець ног.
Спяшыць ён дайсці да трасіны:
Там - мяккія, цёплыя мхі,
А тут толькі плачуць асіны
Ды б'юцца галіны альхі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858853
Рубрика: Поетичні переклади
дата надходження 22.12.2019
автор: Валерій Яковчук