Малює день ці неповторні миті,
Дарує свою незбагненну красу.
Небо грається в безхмарній блакиті,
А вечір встеляє у полі росу.
А осінній день чомусь такий невтомний,
В задзеркаллі осені в зиму промайнув.
Він такий витончений, доволі скромний,
Як пробіг до неї, я досі не збагнув.
Вечірнє сонечко так душу зігріває,
І золотистим промінням, дивно тішить нас.
Милозвучний спів пташок під вечір стихає,
Місяць вбирає небо із зіркових прикрас.
А ми у такім вечірнім розмаїтті,
Впіймаймо неперевершену картину.
І у синьому гірському верховітті,
Сховаймо далеко, буденну рутину.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858702
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.12.2019
автор: Віктор Варварич