Загорілися зорі вогнями
на полотнах небілених хмар.
Десь високо, високо над нами
північ б’є невідомий дзвонар.
Мла зимова гойдається низько
у долинах на хвої гілок, –
дивну казку нам ткати взялися
ніч,
і тиша,
і місяць – утрьох.
Із туманом, що тане і рветься,
піднімаються вище ялин,
міст промінний плетуть, що торкнеться
в небі витканих зорних тканин.
А щоб смуток за небом просторим
кожний й тут заспокоїти міг, –
міліонні спалахують зорі
і бездонний запалюють сніг...
Натальля Арсеньнева
Зімовая ноч
Загарэліся зоры агнямі
на палотнах нябеленых хмар.
Дзесь высока, высока над намі
поўнач б’е невядомы званар.
Змрок зімовы калышацца нізка
па лагчынах, сівых хвайнікох, –
ткаць нам дзіўную казку ўзяліся
ноч
і ціша,
і месяц – утрох.
Туманамі, што таюць, ірвуцца,
усплываюць над здані хваін,
мост з праменьняў плятуць, каб даткнуцца
ў небе вытканых зорных тканін.
А каб сум па нябёсных прасторах
кажны й тут супакоіць бы мог, –
запаляюць мільённыя зоры
у прадонных зімовых сьнягох...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858636
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.12.2019
автор: Валерій Яковчук