Нас дуже часто ненароком забувають,
Мов недочитану газету у метро,
Яку між станціями поспіхом читають,
Не заглядаючи глибоко у нутро.
Нас дуже часто ненароком викидають
Із свого серця, мов зіжмакане сміття,
А імена з душі у фосу виливають,
В яку стікаються реалії життя.
Нас дуже часто ненароком розбивають,
Неначе вазу із тонкого кришталю,
Уламки віником із килима змітають
За межі спогадів, без болю, без жалю.
Та це не страшно, бо є ті, що нас плекають,
І наші душі кришталеві бережуть,
Які газети у метро не забувають,
А їх читають і за пазуху кладуть.
Бо є такі, що нас з душі не виливають
В смердючу фосу, що в реаліях гниє,
Які з життя нас, мов сміття не викидають,
А просто люблять і радіють, що ми є.
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858603
Рубрика: Лірика
дата надходження 20.12.2019
автор: Sukhovilova