Природа пристрасті

Дяка  і  присвята  натхненниці
N.  N.

Не    дивуйтесь    розміру    й    римі,
Що,    мов    вівці    в    кошарі,    стрибають.
В    творі    є    щось    таке…    Незриме…
Те,    що    інші    навряд    чи    мають…)


-А    що    Ви    знаєте    про    природу    пристрасті???
***
-Пристрасть,    то    щось    хімічне,
Білково-кислотні    реакції,
Якесь    нетривке    і    невічне,
Молекул    крихкі    комбінації.
Чому    Ви    мене    питаєте,
 Мов    подругу    чи    знайому?
-Подумала,    може    знаєте
Чи    Вам    щось    про    це    відомо?
І    чим    же    вас    так    образила,
Позлила,    роздратувала?
Такими…    Невинними    фразами?
Взяла    собі    й    запитала…
-Та…    Дівчинка,    раптом,    хлопчика
Бере    і    таке    запитує…
Я    мав    репутацію    гопника,
Вправлявся    з    бейсбольною    битою…
-Мені    це    вважати    погрозою?
-Та    ні…    Я    –    такий,    поганий.
-Ви    гарно    пишете    прозою.
-А    я    геть    увесь    у    шрамах.
-А    в    мене    красиві    коліна…
-…    І    ніс,    із    одного    удару.
-Я    вчилася    на    «відмінно».
-Я    пиво    жлуктав    на    «парах».
-Щаслива,    метка,    прагматична
І    люба    для    всіх,    апріорі.
-Психований,    непрактичний,
Нахаба,    «ходяче    горе»…
-Агресія,    мат,    пиятика    –    
Нелюбі,    бридкі,    неприйнятні…
-Я    пив,    матюкався    і    пики
Лупив    і    по    буднях    й    по    святах…
Давайте    на    «ти»?
                                                                                                     –    Навіщо???
На    «Ви»    філігранно    й    мило.
-Тому,    що    на    «ти»    зручніше,
А    «Викати»    вже    несила.
-То,    що    ж,    якщо    просиш    –    будем.
-А,    може,    скажеш,    як    звати?
-Ну    ти    й    нахаба!    О,    люди!
-Назвала    ж    тебе    якось    мати?
-Гаразд,    нехай    буде…Горпинка!
-Горпинка?    Я    так    і    думав…
Ти    носиш    в    горошок    хустинку?
А    справжнє?    Не    скажеш?    Сумно…
-Скажу,    чому    б    не    сказати?
-А    я    тобі    не    повірю…
Чомусь    захотілось    ридати
І    вити    підстреленим    звіром…
-Чому?    Через    що    образа?
-Не    можу    назвати    причину.
Давай,    якось    іншим    разом,
За    місяць    чи…    За    годину?
-А    знаєш…    Хочу    признатись
У    тому,    що    ти    –    найкращий!
-Та    годі!    Досить    знущатись,
Я    ж    гультіпака    й    ледащо…
-Люблю!-    ще    хотіла    сказати…
-Лише    як    частину    світу?
-Та    ні…    навіщо    брехати?
Тебе    одного!
                                                                                     -Як    діти…
А    я    відкладав    це    «на    потім».
-Та    я    все    і    так    зрозуміла.
Ех    ти,    задирака    і    гопник!
Мовчати    вже,    якось,    несила…
-Звалилось,    як    сніг    серед    літа…
-Зненацька…
                                                                 -Раптово…
                                                                                                                         -Неждано…
-Звабливе…
                                                                 -Крихке    і    тендітне
Кохання…
-Коханий…
-Кохана…

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.12.2019
автор: Котигорошко