У осінь роки вже спішать.
У косах – пасма бабиного літа,
І сипле доля, ніби із ковша,
Нові турботи, мов останні квіти.
А в них – і трунки медоносних трав,
І теплі посмішки моїх внучат-малечі,
Й бажання жить під куполом заграв,
І втома дня, уплетена у вечір,
І світ, не віртуальний, – Божий дар,
Де все підпорядковано законам,
Коли працює совісті радар
І місця підлості не знайдеться ніколи.
13.10.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858068
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2019
автор: Ганна Верес