Вокзальна. Київ. Ніч довкола.
Його зустрів я в переході.
Заробітчанин. Пан Микола.
Ні, не безхатько і не злодій.
Лиш на квиток, на шлях додому
допомогти просив мене він.
В очах же чесність мав бездонну
і простоту святу в манері.
Хоч не одразу стало віри.
Часи завжди важкі й жорстокі.
Та мій нехитрий панегірик –
про людськість, десь в людській істоті.
Микола. Я. Квиткова каса.
За склом – упертий факт: "Перерва".
Байдужим буть не зарікався.
Тож перекур – завжди "forever".
В наш вік, що люди – що мурахи.
Розгардіяш. Бандитська смута.
Миколин шлях проліг у Рахів,
ген-ген з далекого Бахмута.
Що варто братчикам донецьким
на гроші "кинуть" закарпатця?
Тож стань моїм прескромним внеском,
квитку в заробітчанських пальцях.
Не їв добу. Та з інтересом
він перепитував частенько:
"Сильніша хто? – Вкраїнка Леся
чи Ліна, та, яка Костенко?"
Згадав Сосюри "Гайдамаку",
аби вгодить мені, писаці.
Ми йшли по харч у супермаркет
під фугу зоряних пульсацій.
Та взявся дощик накрапати,
немовби мій відчувши настрій.
Квиток взяли. На Закарпаття.
Нас, певно, звів Всевишній майстер.
Прощались тепло, дещо куцо.
Я вдячний Богові за вишкіл.
Щасливим будь, Миколо Гуцул
із смт. Великий Бичків...
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=858044
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.12.2019
автор: Олександр Обрій