Моєму прадіду Лівону Манільчуку присвячую:
Моєї бабці сивий батько
Репресій, також, не минув,
А їх в 30-і так багато,
Що в списках кожен п’ятий був.
Збирали, везли як худобу,
В товарняка́х на соловки,
Бо то все –« вороги́ народу»
І куркулі - хоч батраки́.
А во́рог тим, що був не ле́дар –
Трудився на своїй землі,
Держав скоти́ну, був господар,
Хоч заробітки мав малі.
З того холодного Сибіру
Додому він не повернувсь,
Дітей цькували вже без міри
І ненавиділи, чомусь.
Що в хаті бу́ло, те забрали
І у колгосп все віддали,
А дітки матір поховали
Й малими працювать пішли.
І вже найстаршенька Ганнуся,
І для Марини, й для Петра,
Була́ як батько, як мату́ся –
На те ж бо старша є сестра.
І там – в малесенькій хатині,
Що у Кара́ковім кутку́,
Ці дітки знали: завини́ли,
Бо їхній батько є курку́ль.
Іще система та «совєтська»
Зім’ять зуміла їх не раз,
Та часто згадували батька,
І матір, і дитинства час.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857854
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.12.2019
автор: Ольга Калина