Скільки часу ми просто проходимо повз
Ввіткнувштсь в байдужість по самі вуха
Ми як ніби усі прийняли наркоз
Ми не бачимо далі свого "кожуха"
Біжимо, закриваючи очі на все
Витрачаючи час на одні витребеньки
Ми забули, що щастя.. воно просте
Ми зчужіли навіть до рідної неньки
І не ставимо більше глибоких питань
Нам достатньо простих, поверхневих емоцій
Ми закрили себе від чужих страждань
Ми вигадуєм алібі на кожному кроці
Збагатіли кишені, та збідніла душа
Ми дорогу забули до вірного Шляху
І так непомітно сягнули дна
А гадали, що лізли доверху...
28.09.17
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857766
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2019
автор: Оля Волинець