Їй притамана ще необережність
Тому і ти наблизився тоді -
Розширилися як зіниці межі
Відвертих небезпечних сновидінь.
Твій запах був занадто близько,
Як недостиглий і задушливо терпкий,
А в ній ще невпокорене дівчисько
Хотіло свіжості далекої ріки.
І скепсис твій, приховано-глибокий
Вона побачила ,та вірила у те,
Що через всі спустошливі уроки
Її душа розквітне і зросте -
Робила винятки,цілунком лікувала
Кохати, всупереч всьому, могла за двох
Із легкістю, беззаперечно й вдало
Під клекіт всіх пересторог.
І так щодня, щоночі, щохвилини
Від бруду відшкрібала образ твій,
І будувала пристрастно, невпинно
Свій простір заповітних мрій
І там чомусь вона… його зустріла
У вітряниу холодну ніч,
Коли дерева голі мила злива…
Вони давно вже йшли навстріч,
Та перетнулись тільки зараз
Їх траекторії складні…
(Приборканість тобі ввижалась
І світло втратив ти в своїй тіні.)
Вона щаслива, якось дивно, може
Тобі, що відчував себе на чужині
У тому вимірі її, де буде кожний
Через життя, роки, чи дні.
©O.Z. 12.12.19
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857681
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.12.2019
автор: Zinthenko Olena