я виходжу з цього міста
як земля виходить з орбіт
ніби куля випущена впритул
вилітаю із плоті в плоть
немов би ніч що вилазить
з зіниць після приходу смерті
чіпляючись за прохолоду вулиць
та незнайомих обличчь
і нічого не лишається потім
окрім як бігти невідомо куди
менше забивати собі голову
існуванням станції суб
точніше навпаки сидячи
за компом поклонятися
одному із суперечливих
який годує мене часом
а потім вбиває сном
а ще а ще він часто повторює
що або ти є або тебе немає
що життя це одноосібна гра на смерть
і правила цієї гри
ти взнаєш переважно наприкінці
коли тобі вже просто байдуже
чому друг стає ворогом і
навіщо він бере
тебе на приціл
бо помирати – це майже
як народитись від своєї смерті
яка не вміє рахувати
на пальця до десяти
і говорити ні
ми мертві ми майже з тобою живі є
крапка кома тире
от і все
крапка кома тире
от і все
крапка кома тире
от і все
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857402
Рубрика: Лірика
дата надходження 09.12.2019
автор: Богдан Яківський