Він малює дитину. Вона береже фігуру.
Підсолоджують мрії ‒ учора купили кота.
Куранти у скронях пульсують, як бій ‒ понадміру.
Заповзають мурашки під білу оголену шкіру.
У кожного свій апогей і своя висота.
В неї ‒ браво кар’єра. Він знову малює дитину.
Замасковують мрії, три тижні мандрують ‒ вояж.
Вона вчить іноземні, освоює мертву латину.
Набирає вагу. Позбувається вщент нікотину.
Накопичує в банку доволі пристойний тираж.
Він потроху звикає, та все ще малює дитину.
Приховує мрії у морі книжок ‒ книголюб.
На благодійність відмірює рівно третину,
потайки на сиротинець дає копійчину.
Вона ж черговий відкриває у місті паб-клуб.
Але з часом принишкла, поникла у діях й думках.
І йому не до мрій, бо й своя вже поколює спина.
Ще буває насниться колиска у вранішніх снах,
та вже рідше і рідше тримає він пензля в руках.
Він потроху забув, як воно малювати дитину.
© Ольга Береза
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857328
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Ольга Береза