Вже сонце на спочинок, день згасає...
Повсюди вечорова мелодія лунає.
Всміхаюсь місяцю, що світить, а не гріє.
Життю радіти - це не кожен вміє.
Радію, коли йдуть із усмішкою люди,
Як бачу немовлят, щасливих мам усюди.
Дивуюсь молодим: життя, як в каруселі,
Болить душа, бо в них,- лиш гаджети в кишенях.
А квітка, дерево, смарагдова травичка, -
Чому байдужі нам ? У нечистотах річка...
Коли живуть в добрі, - звикають в егоїзмі,
Тому турбота й радість стали несумісні.
Мене засмучує, що в дитбудинках діти,
Байдуже ставлення, як хворі батько й мати.
Кажу: почуйте, схаменіться, люди !
Бо молодість пройде, і не завжди так буде.
Молюсь до Господа, як спатоньки лягаю,
Щоб нічка огорнула всіх теплим одіялом.
Ще дякую за кожний день прожитий,
Як сонечко зійде, то буду з ним радіти.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857314
Рубрика: Лірика
дата надходження 08.12.2019
автор: Галина Лябук