Мамо! І гасне крик. В серці моєму пломінь.
Ми на межі світів. Ми на межі неправд.
Я б відпустила час, той, що лежить у схроні.
Я б відпустила все. Тільки, боюсь, не варт.
Іншого не дано. Іншого вже не буде.
Чорне, як ніч, довкруг збіглося вороння.
Можна забути все. Болі і пересуди.
Можна почати все з нинішнього лиш дня.
Але душа, вона, вимовить: брешеш! Брешеш!
Поки тече ріка, поки ідуть сніги.
Скільки б не лікував, марно, не буде легше.
Поки у будяках вирви та береги.
Поки останнє "ні" схоже ні білу кому.
Поки наївне "все" бавиться у дощах.
Звісно, я промовчу і не скажу нікому.
Тільки палатиме й корчитисьме душа.
Тільки оця гірка пам'ять, як чорна сутінь.
Ледве відчутний шурх. Перша з невільних вад.
Мамо! І гасне крик. Мусимо ще побути.
Тут, на межі світів. Тут, на межі півправд.
30.10.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857123
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 06.12.2019
автор: Леся Геник