Не пущу я туги в свою душу,
Там іі вселилось вже доволі...
З нею я боротись завжди мушу,
Щоб не впасти на життєвім полі.
Не пущу я в свою душу болю,
Вона і так болить мене роками...
Гірким є присмак у моєі долі,
Великий жаль за вбитими синами.
Не кажіть мені ,що я безсила,
Що душа у мене ,мов билина...
В моіх думах виростають крила!-
Ними б рідну землю захистила.
Прикрила... Пригорнула б до грудей...
Чар-зіллям рани всі залікувала,
Щоб жити вже без крові і смертей,
Й зозуля многа літа накувала!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=857086
Рубрика: Лірика
дата надходження 06.12.2019
автор: Калинонька