Дивись: долоні спорожніли.
Я ніс до тебе всю красу!
Та поки ми в житті зустрілись,
Розлука випила росу,
Яка була на юних квітах.
І ось – лиш доторки долонь…
А квіти – лихом перевиті,
Пожер безжалісний вогонь.
Сприймай хоч те, що залишила
Для нас обох недоля зла.
Я не питаю: чим ти жила
І не питаю з ким була,
Мене ти також не розпитуй!
Все що минуло – відгуло…
У тебе з днів минулих діти,
У мене й зовсім не було,
Коли за діток не вважати
Щемливі витвори душі.
Оці, - що в книжках люблять спати.
Мої замріяні вірші.
Вони ідуть з самого серця!
Буває, рвуть нутро грудей…
Коли не можуть в цьому герці
Прорватись в світ простих людей.
Бо ж скільки в світі перешкоди,
Та не скасованих табу!
Від смерті рвуся всім на подив,
Проблеми тягну на горбу!
Бо треба ще! Комусь ще треба
Душевне слово з моїх вуст,
Яке здіймається до неба
В молитвений сорокоуст!
Тож дряпаюсь по слизькім схилі
Глинистих урвищ уві сні,
Щоб наяву: прекрасні й милі -
Вуста всміхалися мені!
05.12.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856987
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2019
автор: dovgiy