Цей шум стає попелом.
Ти сиплеш ним голову
В очікуванні німоти.
Слова вже приходять
Натужно, стають,
Мов привиддя,
Або, мов прадавні щити.
Багато чого непромовлено.
Складається речення
Розсипом хвилі
В безтямній ріці.
Ти вістрям розламуєш
Горіх, що ховала я у руці.
Там знову пустоти,
Там гіркість бездонна.
Здається ж, покинь та іди.
Здається, що знаєш напевно,
Хоча все ідеш не туди.
Всі ці манівці нарочито
Правильні,
Їх треба відбути,
Щоб стати для себе чужим,
Однооким,
Але не засліпленим,
Глухим
І німим.
Найперше
Чужим.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856926
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.12.2019
автор: Олена Ганько