Не постукавши навіть, у душу ввійшов.
На защіпку її я тоді не закрила.
Тільки-тільки на серці розгладився шов,
Почали підійматися стомлені крила,
Думи тихо лягли, наче трави в покіс,
Жовте листя роки стали спішно вдягати,
І тут на тобі – все полетіло навкіс.
Сад душі взявся бруньки з гілок випускати.
Сонце очі звільнило з льодів і снігів,
В животі звили бусли гніздечко охоче.
Вийшли навшир чуття, мов річки з берегів.
І з душі проросло сотні квіток водночас.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856807
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.12.2019
автор: Крилата (Любов Пікас)