Місто-мати, щорічно по осені
Накриває туманом синів.
Хоч обличчя у них одинакові
Але вірять у різних богів.
Хто коліна зідрав під іконами
У тумані тремтить як вівця
Віра сильна, щоденно поклонами
Він доводить своє каяття.
Ті, хто молять за золото, слізно
У тумані все їхнє життя.
Їм ні віри, ні сили не треба
Тільки дайте ви їм п’ятака.
Є нещасні, безвірні сини
Що туманом блідим накриваються
Їм, так важко нести без вини
Той тягар, що за ними плетається
І проходить туман по зимі
Місто-мати, з синами вітається
Не проходить туман в голові
В голові у синів залишається.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856644
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2019
автор: Шевчук Микола