Як життя у темний морок розверта голоблі стиха,
як стромляє гострі пазурі в гузицю злий кощей –
порятує з міцно стиснених обіймів обліпиха,
під вигукування люду: мала купа – дайте ще!
Наче привиди – урозтіч лють і заздрість, розпач, лихо.
Під вищання стоголосе коло шириться й за мить
душу й тіло кріпко-кріпко огортає обліпиха.
Не старшні стають знегоди злої долі і зими.
Як би розбрат у обличчя вам із друзями не пирхав,
як би чвари й суперечки вас у пекло не тягли,
просто вчасно пригадайте: вас врятує обліпиха,
всіх подружить, переженить, виб'є дур із кагали.
І учора ще ненависна, нестерпна вража пика
відсьогодні – знову "личко". Хоч до рани прикладай.
Гусне в просторі, рясніє, достигає обліпиха.
Все співає і танцює, мов святкова коляда.
Розставляй поширше лапки, притулися і не дихай.
Все змішалось: руки, ноги, стегна, циці і лоби.
Сотня вуст в одне зіллється, прогримівши: "Обліпиха!"
Обліпи нас, обліпихо, обліпи і облюби!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856636
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2019
автор: Олександр Обрій