Все, що нас не убиває –
робить потроху каліками.
Від шашлика до вай-фая.
Без вихідних і канікул.
Все, що за мить не прикінчить, –
може добряче угробити.
Не оглядайся на інших –
скрізь покалічені роботи.
Все, що фізично не знищить,
гарно покоцає шашіллю,
зробить підтоптаним, нижчим,
астми підсуне і кашлю.
Не порятують вже й ліки.
Ми без надій занедужали.
В чомусь усі ми – каліки.
Маєм болячок із дюжину.
Зразу нас нащо кінчати?
Ось вам артрити з інсультами.
Зір посадили вже чати.
Все одно вмремо зіпсутими.
Річища каналізацій,
викиди, вихлюпи, вихлопи,
пресинги, стреси, абзаци
нам не дадуть вільно дихати.
Валимось, наче валюта.
Вже й порожніють фолікули.
Кров ще поп'ють. Не хвилюйтесь.
В труни всі ляжем каліками.
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856629
Рубрика: Лірика
дата надходження 02.12.2019
автор: Олександр Обрій