О, вірний друже, милий друже,
Скучатиму по тобі дуже…
Були ми добрі, щирі друзі:
І в роботі, й на досузі…
З тобою, в унісон серця,
Ми прожили четверть життя.
Не завада - тахікардія,
Лиш на дружбу вся надія…
Я так любив тебе! Кохав!
Зимою і в жару вкривав,
Щоб ти не мерзнув, не хворів
Жалів завжди тебе, як вмів…
Свої пісні тобі співав,
Щоб ти не часто доставав…
Був, щоб здоровий, не чихав –
Нащо мені таке лихо…
Від халепи тебе рятував,
Як праве вухо відірвав,
Як очі гасли – не світився -
На тебе навіть трохи злився!
А як застряли ми у ямі –
Згадав я тут про рідну маму!
А хто, скажіть, і не згадає,
Як в тебе силоньки немає?
Жінки цього не розуміють...
Вони тоді лише радіють,
Коли друг тягне, мов ті коні,
Що їх і вітром не догониш!
Ми так дружили довгі роки
Крутіші появились поки…
На нас поглядають із боку -
На що, мовляв, така морока…
. . . . . . .
Сміятись, не спіши, не смій!
Бо «Запорожець»- друг це мій!
Він, хоч наївний, необачний -
За досвід йому щиро вдячний!
В.Ф. - 27.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856445
Рубрика: Інша поезія натхнення
дата надходження 30.11.2019
автор: Веселенька Дачниця