так набридли ті поїзди у яких не сплю…
де і з ким ти сьогодні слухаєш шепіт ночі?
я давно вже у віршах своїх не писала «люблю»,
це не те, щоб не правда, просто цього не хочу.
у якому ти місті завтра зустрінеш день?
де прокинешся знову, забутий? з ким ти спиш?
а у мене сьогодні якесь незвичне натхнення:
осінь, я, теплі стіни й осіння тиша…
де сьогодні залишиш ти, друже, свій запах шкіри?
хто тобі подарує одну ніч із свого життя?
а ти віриш так само їм, як і мені колись вірив?
якщо ні, то все ж вибач – до цього причетна не я.
я із вікон вагонних вдивляюсь у височінь неба,
забери мене звідси, бо трусить від того холоду.
і байду́же куди, забери, головне, щоб до тебе,
я тобі подарую усю свою юну молодість.
дивлюсь в синє небо, я знаю – тебе нема,
я зовсім не сплю, та душа засинає, творячи.
хай буде для тебе холодною ця зима.
хай за́вжди тобі буде боляче.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856379
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.11.2019
автор: Ольга Костюкевич