Осінь дораховує години.
Хмари серед неба, як вовки.
Господи, яке все швидкоплинне!
Наче торк холодної руки...
Змерзле сонце відлетіло в ирій.
А на серці ще бринить струна.
Надостаннє листя, наче гирі.
За спиною дихає зима.
На вершинах - білі покривала.
Серед міста - сирість і бетон.
І тепла завжди чомусь так мало...
Не чекати снігу - моветон.
Не жадати спокою - безглуздя.
Порожніє виспраглий вівтар.
Опускає голови галуззя.
Тне чоло застуда й перший жар.
Поки докуйовдить вітер днину.
На деревах - чорні кістяки.
Осінь дораховує години.
Хмари серед неба, як вовки.
11.11.19 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856304
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.11.2019
автор: Леся Геник