Почалося все зі смерті
докласичного майянця.
Як були майянці стерті, —
щоб не плакать, я сміявся.
Бог послав сліпцям пророка.
В небі — зірка, Син — у яслах.
Розіп'яли. От морока!
Щоб не плакать, я сміявся.
Був Перун. Втопили бога.
Замість нього — біси в рясах.
І макдональдси, й хот-доги.
Щоб не плакать, я сміявся.
Був і гетьман, і козацтво —
та Тиміш поліг у Яссах...
Знов непруха. Ох і гадство!
Щоб не плакать, я сміявся.
УНР була. Й нікого,
хто би мав сталеві яйця.
Далі — війни, штучний голод.
Щоб не плакать, я сміявся.
Здох "совок". Здавалось — воля.
Та рабом кишить земля вся.
Знов на Сході б'ються вої.
Щоб не плакать, я сміявся.
Черговий гарант на троні
моск@лів цілує в ясна.
Сивина фарбує скроні.
Щоб не плакать, я сміявся.
Діти плодяться і вдови.
А юрбі — питва і м'яса.
А юрбі — смачних видовищ.
Щоб не плакать, я сміявся.
Тож тримає тільки мрія,
дух сармата і майянця.
Скресни в генах, Кіммеріє,
щоб не плакав я — сміявся!
© Сашко Обрій.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856239
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.11.2019
автор: Олександр Обрій