[i]Ніч. Тиша. Спокій.
Дівчині блакитноокій
Я дарую свою душу,
І відпустити її мушу.
А любов наша неждано,
Так тихо і невблаганно
Згасла у ніжних серцях
І нема вже того полум'я
У дівочих очах!
Найкращі миті наші
Помістяться навіть у чаші.
Потрібно зупинити все це,
Щоб не розбити серце.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856159
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.11.2019
автор: Алекса Кіраль