То не холод, як плачуть дощі,
Й наскрізь вітер бездушно проймає.
Холод той – що лежить на душі,
Як мене біля Тебе немає.
То не сум, коли хмари кругом,
І вологий туман обіймає.
Сум тоді - коли мов батогом
По живому зневіра шмагає.
Не біда, якщо сніг заміта
Ті стежки, що удвох ми топтали.
В тім біда, що душа пам»ята
Те, що вже відчувать перестали.
То не біль, коли серце шемить,
Тут зарадити можуть уколи.
Біль тоді – коли втрачена мить,
Та, яку не вернути ніколи.
27.11.2019 р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856122
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.11.2019
автор: Валентина Рубан