Іду дорогами у голках металевих
І обдираю ними душі і серця,
Кольчуга зношена у цяточках вишневих
І зосередженність не сходить із лиця.
Хоча життя моє суцільне поле бою,
Хоч зовні голки - та душа із орхідей,
Проте, ніколи я не стану знову тою,
Хто дуже близько підпускатиме людей...
"Проте, ніколи" - лиш сказала й підпустила,
Можливо, ризик, та шампанське у руках,
Ризикувати все життя своє любила,
Давно втопила у шампанському свій страх.
Втягнула голки, розпустились орхідеї,
Яких торкнулися турботою й добром,
Зняла кольчугу і з шампанським по алеї
Я побрела світами зцілена теплом...
***
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=856117
Рубрика: Лірика
дата надходження 27.11.2019
автор: Sukhovilova