Не обіймаю неозоре,
а – чи було, чи не було,
пригадую високу гору,
куди нас літо завело.
Перецвіли волошки сині
на схилі сонної ріки.
І я – на схилі літ, і нині
не увійду у ті роки.
На тому самому обриві
я повертаюся на час
у миті юності щасливі,
коли усе чарує нас.
І пряна ружа, і мімози
такий же мають аромат
і я не утираю сльози
як і багато літ назад.
Але немає як раніше,
коли було і так, і сяк,
і не второпаю ніяк,
чого минуле очі ріже,
чому усе іще не так,
а ми чекаємо на інше.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855862
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2019
автор: I.Teрен