Квітка надії у саду життя
Колись, - було, - від засухи прив’яла.
Чи буде з Неба щире співчуття,
Чи буде Його милість – ще не знала.
І ледве-ледве дихала вона
У передсмертнім здушенім тремтінні.
Волога щастя від підземних надр
Не піднімались до її коріння.
Та час пробив: згустились пасма хмар
І як на те вершилась Милість Бога,
За всі страждання посланий їй дар:
Напівзабута дорога волога!
І перші краплі впали на стебло,
Немов зі сну прокинулась, ожила!
Як навесні в минулий час було,
В прив’ялі листя повернулась сила.
Сила життя! Ожив життєвий сад!
Зеленим листям одяглися віти
І повернулась молодість назад,
Щоб пишним цвітом чиєсь серце гріти!
А навкруги по іншому було:
Змітала осінь побуріле листя,
Яке у літі пишно відцвіло
І ось летить у небуття страхіття!
Красива казка? Безсумнівно, - так!
Та кажуть люди: хто у мрію вірить,
Тому від неба буде віщий знак
І Бог тому щедротами відмірить.
Плекаю мрію все життя своє,
З далеких далей своє щастя кличу…
Слабка надія живе в серці. Є!
Та чи вона вже не на ладан дише?
Бо це життя нестримно у віки
Летить, мов річка в прірву водоспаду!
Послало б Небо дружньої руки
Підтримку щиру та кохання радість.
25.11.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855830
Рубрика: Лірика
дата надходження 25.11.2019
автор: dovgiy