Вкотре нам зоряну казочку виткала
Літня безвітряна ніч,
Жадно я ласку хмільну твою випила,
Що дарував ти мені.
Місяць, мов свідок, німий, присоромлений,
Око єдине прикрив,
Але душа, почуттям коронована,
Вже одягала сто крил,
Щоби піднятися вище від місяця
Й там відшукати свій рай,
Тільки сказати чомусь не насмілиться,
Що поєднатись пора.
Ранком, коли вже зірки поховалися,
Казка добігла кінця.
Може, вони з почуттями погралися?
Будемо йти до вінця.
11.02.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855804
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.11.2019
автор: Ганна Верес