Береза сумно похилилась,
клен своє листя відпуска,
і, навіть небо зажурилось -
дощем заплакала журба...
Туман над озером,
не видно птахів, і, тихо так...
Лиш по воді, осіннім вітром
нагнані хвилі тремтять в такт.
Жовтогаряча та яскрава
все місто Осінь обійшла,
вдихнувши аромат кав'ярні,
туди зігрітися зайшла.
За столик сіла, задивилась
в вікно, на свій же листопад...
В її очах туманом сірим
думки про озеро і сад,
про те, що скоро все навколо
покриє сніг, прийде зима...
Що все минає, часом з болем,
та все в житті є не дарма...
Усе пов'язано насправді
одне із одним, і, тому
за смутком, може хвиля щастя
прийти усупереч всьому.
І, навіть, якщо раптом Осінь
в кафе на каву завіта,
нехай іі там хтось приго́стить,
спита як справи, чом сумна?
І, від тепла простого серця
їй враз полегшає, дива -
в очах світлішають озерця,
І, знов всміхається вона.
І дощ раптово припинився,
журба розтанула мов дим.
Здалося, наче повернувся
У осінь літній день один...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=855782
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2019
автор: Tanita N